Знаєте, яке найгірше почуття?
почуття вини… не перед кимось навіть. перед собою
тебе душить почуття, що ти сама все зіпсувала
коли пізно щось виправляти, коли даремно щось змінювати
для кого? для чого?
але те почуття, що роз’їдає тебе зсередини, просто хочеться забити на все, напитись в хлам
щоб стало хоч трішки легше, щоб відпустило
щоб мати шанс хоч трошки подихати, відчути себе вільною
але найважче те, що воно все одно повернеться.
і все розпочнеться знову

а якщо чесно, то до всього можна звикнути. і дкже легко з пай-дівчинки перетворитись в "оторву". адже ж правда легко навчитись курити за пару днів, перецілувати 10 хлопців за декілька вечорів, ночувати та спати ( але без сексу) з людиною, яку бачила годин 7, не більше
це взагалі не важко, якщо чесно
але по-правді все те, що ти робиш, тебе ламає, тебе змінює.
не дії є наслідком того, як ти змінився, як ти тепер думаєш і що маєш на увазі
все відбувається спонтано
ти просто забиваєш на все, відпускаєш, дозволяєш миттєвостям змінювати себе, насолоджуєшся моментами
і здається. що це лише якісь мізерні вчинки, емоції, які пройдуть, забудуться
а потім в один прекрасний момент розумієш, що тебе попереднього вже немає, ти інший, ти змінився
і це назавжди
назад вже дороги нема

чому завжди все так маэ бути складно? навыщо потрыбны умовності і стереотипи? чому не можна робити так, як хочеться, жити так, як зручно, насолоджуватись тим, що подобається? чому потрібно все псувати, а потім дивуватись чому саме так все вийшло??? а знаєте чому????
ми - люди!
і здається, ми запрограмовані завжди все псувати та ускладнювати

і ось минуло три місяці і повторили це
оооо, ми просто прогресуєм
… чи деградуєм
ой, не знаю, не знаю(
я не спорю чін була прекрасна, і хоч я до останнього вагалась і не хотіла йти в клуб, це була одна з найдивніших, найемоційніших, і на жаль, а, може, й на щастя найнезабутніших ночей
ми були декілька годин напевно разом
ахахах, але ми не говорили, майже
за винятком тої фігні всякої, про яку я зараз найбільше сумую… краще б мовчала просто, було й так норм
але дивно те, що два дні, а він навіть не написав, ми жодного разу не зустрілись не пересіклись нігде… це плюс
але завтра в нас спільна пара, а це вже великий мінус

не знаю, чому так відбувається, навіть найменшої гадки не маю
це дивно
мій настрій змінюється так різко і так кардинально, що то дійсно жахає
і якщо в позитивному настрої, я бачу все навколо в магічному обрисі, з неймовірно прекрасним усвідомленням, то в негативно емоційно збагачені хвилини, я бачу все чорним
чорнішим чорного
але найприкріше те, що то не безпідставно
я усвідомлюю, що більшість знайомих тут "фальшиві друзі"
і д кінця не можу усвідомити - навіщо я спілкуюсь з ними взагалі
а все тому, що вони люблять мою подругу
але ми завжди ( на парах) троє, тому ми двоє всього навсього бонуси до неї, на яким по суті всі все одно
здається вони навіть не помічають, коли нас нема
і якби там хто це не заперечував, навіть сама я
все виглядає саме так
все і є саме так

знаэте, а для того, щоб відпочити від напруженого тижня і відчути затишок, спокій та просто розслабленість нервових закінчень, не потрібно дуже багато
мені вистачило лише компанії друзів, гарного, затишного місця та приємної атмосфери щирості
пафосні слова
трішки
лише для кращого звучання
але по суті так і було
було добре
і повернутись додому в обід наступного дня
шик
а ще до глибини душі вражає, як людина, з якою тиждень назад ти обходилась лише привітанням дійсно надає тобі відчуття чогось рідного, простого, ніби давній добрий друг

знаєте, що найбільше виводить з себе, що найбільше пригнічує і вводить в депресію
це коли ти не можеш ніяк змінити ситуацію
коли від тебе нічого не залежить
і будь які зміни вплинуть на теб, але ти їх зробити не можеш
так буває часто
от наприклад зараз
коли людина просто закривається від тебе, ігнорить, робить вигляд, ніби ви не були ніколи друзями і ніколи не спілкувались на щебінь вище чим просто знайомі, ніколи не цілувались і не хотіли бути поруч
ще гірше, коли ти дізнаєшся, що ця людина закрилась не тільки від тебе, бо це вже наслідок чогось
є якась причина, що пригнічує його, що змінює його
і так хочеться допомогти, бути поруч, підтримати
але не можеш
бо сам він же проклав між вами цю неймовірно високу холодну стіну
жах
(нагадує "Гру престолів")
ось це й найбільше вбиває зараз
не хочу бути з іншим

так, мені постійно говорять, що я занадто песимістична, що мені потрібно авчитись бачити в речах хороші сторони, думати позитивно, підвищити самооцінку, бачити в людях щирість, довіряти їм і бла-бла-бла
але давайте подивимось правді в вічі
я не хочу та й не збираюсь відкриватись та довіряти кожній, пересічній людині
в мене є друзі, близькі, рідні котрі добре знають мене
так я часто посміхаюсь, жартую, сміюсь
хоча дуже часто це "чорний юмор"
але по суті, я така як є
і іншою я вже не буду, я справжня, а для мене це головне, як в собі, так і в інших
якщо ви не хочете відкриватись людям - не відкривайтесь, але не носіть тієї брудної, фальшивої маски, будьте собою, злі ви чи добрі, веселі чи сумні
ми живемо лише один раз, тому чому нам не бути тими, хто ми є
все просто
але є одне але
яким би не було моє переконання про справжність, це не змушує людей цікавитись мною більше
а ще мені сьогодні сказали, що я дуже зла і докучлива людина
напевно тому мої друзі так часто стають колишніми

непевно будь-хто інший давно вже б забув тебе, забув відчуття твоїх обіймів, підтримки і простого, щирого спілкування
але не я
я не можу
це ніби якась окрема галактика, ти не можеш відчувати себе комфортно в іншій
і от чесно, це як та грань, яка підходить тобі, та, в якій ти почуваєшся собою
але вона все одно не твоя
тому що…
тому, що вона сама по собі, тому, що їй добре і так, і знайти вона може кращу за тебе, і шукати навіть особливо не потрібно
в мене високі запроси, надто перемінний характер, далеко не ідеальна зовнішність і постійно присутній сарказм та песимізм
не думаю, що взагалі таке комусь по душі
тим більше тобі
але давай лише пам’ятати тільки ті секундні моменти, коли нам було добре разом, комфортно та божевільно
прошу тебе

короче справа така.
не розумію, що то і як то, не розумію, як так сталось, як не можна було те зупинити, або відвернути.
і це найбільше пригнічує
і ти ж знала, що все саме так і вийде, якщо нічого не зробити
і нічого не зробила
що саме?
закохалась в людину
знову
до усрачки… і до останнього думала, що то не так, що лише накручуєш… що реально хотіла і хочеш, щоб він був для тебе байдужим
чому?
тому, що це жахливо, це нестерпно знати, що ти людині дійсно подобалась, але щось ( якийсь твій погляд, вираз обличчя, вчинок, емоція, манера розмови, манера поведінки або ще якась невідворотня хрєнь все зіпсувала!)
так, ти просто стаєш байдужа людині, або навіть відразна
сука!
як же це бісить, ти не можеш нічого зробити
вже все втрачено і ти упустила той момент, коли все було реальне, справжнє, взаємне
і як же та людина, ну особисто в мене так, починає виводити з себе, бісити, харити, жах!!!
але крім того ти розумієш, що це твоя людина і хочеш бути поруч
так і є бісить, але подобається
але найгірше в тому всьому, що та людина тепер закрилась від тебе, тепер вона майже не посміхається тобі, хіба лише в дань вихованості і пристойності, а підійти і просто поговорити, як було раніше. стає просто не можливим, він проігнорить або зробить вигляд, що не розуміє
або ще гірше
скаже просто в лице
що ти йому байдужа
що ти йому не цікава
що ти йому не потрібна